Marjal de Pego-Oliva

Marjal de Pego-Oliva — водно-болотне угіддя площею 1255 гектарів, розподілене між територіями Пего та Оливи й визнане природним парком 1994 року; воно займає місце колишньої лагуни, а сьогодні це мозаїка з очеретяних заростей, рисових полів і озерець, порізана мережею зрошувальних каналів, — одна з останніх значущих вологих зон, що лишилися на узбережжі Comunitat Valenciana.

Прихисток для самарука

Парк дає прихисток одній із найкращих природних популяцій самарука — маленької прісноводної рибки, що трапляється практично винятково в Comunitat Valenciana і перебуває під серйозною загрозою зникнення; саме поєднання чистої води, болотної рослинності й відсутності інвазивних видів на окремих ділянках угіддя й пояснює, чому воно стало одним з останніх прихистків цього виду в межах його первісного ареалу.

Рис і краєвид

Рисівництво прийшло в ці угіддя ще за андалуської доби і донині лишається тут головним видом землеробства, з місцевими сортами на кшталт бомбона й пегоніля поряд із поширенішою бомбою. Цей ландшафт затоплених рисових полів живить і місцеву кухню — стравами штибу запеченого рису (arroz al horno) чи рису з хрусткою скоринкою (arroz con costra), звичними для навколишніх сіл, — а сам парк можна оглянути стежками й пташиними обсерваторіями без гіда, хоча для орнітологічних спостережень варто взяти бінокль.

Найкращий час для візиту залежить від мети: восени й узимку найактивніше мігрують птахи, тоді як влітку рисові поля постають у найзеленішому вигляді, — а доступ до парку вільний і безкоштовний, тож відвідини часто поєднують із прогулянкою центром Пего, де є архіпресвітерська церква й баня капели Ecce Homo, або з підйомом до Castell d'Ambra, що височіє над рівниною з сусіднього пагорба.