Що подивитися в Pego

Пего розташувалося в улоговині серед гір на самій північній межі провінції Аліканте, там, де Марина-Альта сходиться з комаркою Сафор. На місці колишнього ісламського поселення Uixola містечко заснували наприкінці XIII століття. Це сталося невдовзі після того, як 1244 року Хайме I підкорив долину, уклавши угоду з місцевим ватажком Аль-Азраком.

Історія

1262 року інфант Педро заснував баронство Пего, а століттями пізніше, під час Війни за іспанську спадщину, містечко правило за військову базу військам Філіпа V, за що здобуло титул «Дуже Шляхетного Містечка». Від того оборонного минулого лишилися рештки на кшталт Castell d'Ambra на висотах довкола міської забудови, а в самому осередку Iglesia Arciprestal de la Asunción разом з Capilla Ecce Homo довершують релігійну спадщину містечка.

Що подивитися

Найбільша природна принада Пего — Marjal de Pego-Oliva, колишня лагуна, нині замулена й перетворена на мозаїку рисових полів, порізаних зрошувальними каналами: вода надходить із кількох «уйяльс» — карстових джерел, що б’ють з водоносних шарів гір Мостальї та Сегарії, — і живить річки Бульєнт і Раконс, які, своєю чергою, підтримують одну з найважливіших для птахів вологих зон усієї Comunitat Valenciana, де чаплі, лиски й пірникози звичні мешканці більшу частину року. Оглядовий майданчик Мунтаньєта-Верда — невеликий пагорб заввишки лише 49 метрів у межах природного парку — дарує одночасний краєвид на море, гірський масив Монтго й мозаїку рисових полів, хоча варто мати на увазі: у певні періоди року доступ туди можуть обмежити задля охорони хижих птахів.

Гастрономія Пего тримається на рисі: найпоказовіша страва — Аррос-ен-Костра, рис, запечений до тонкої золотистої скоринки, а поряд із ним — аль-і-пебре з вугра та паельї з качкою й вугром, типові для маршевого краю. Свято маврів і християн, тринадцять філаес, поділених між християнським і мавританським таборами, заповнює парадами останні вихідні червня. Тим, хто оглядає внутрішню Марина-Альту в межах однієї подорожі, Пего добре поєднується з візитом до сусіднього Шало. Пік Шилібре заввишки 729 метрів — найвища точка муніципалітету, що панує над гірським профілем довкола улоговини Пего, а вирощування рису на маршах 1945 року сягнуло свого історичного максимуму — понад 900 гектарів; сьогодні ж муніципалітет, де мешкає близько 10 800 людей, спирається на аграрну економіку, підкріплену ще й цитрусовими на зрошуваних землях.